ТРИ ПРАВИЛА СВОБОДИ

Чому я вчуся …

Я люблю свободу у всіх її проявах.

✔ І ПЕРШЕ, що для цього потрібно – це не засуджувати, навіть подумки.

Ось бачиш молоду дівчину, яка якогось дідька вирішила перекроїти собі обличчя і вже нічим не відрізняється від силіконової китайської секс-ляльки… Ох, про що це я? Та все про те ж, про засудження. Якщо я хочу відрізнятися від примату, крім уміння контролювати харчовий і сексуальний голод, крім усвідомлення, що я нічим не відрізняюся від інших людей – я не вище їх і не нижче, я зобов’язана перестати засуджувати.
Це вибір дівчини – перекроїти собі обличчя, їй це подобається, це її смаки, як і лосини в леопардовий принт або латентна проституція. Я маю право на свою думку, але свої правила можу застосовувати тільки (!) стосовно себе. Мені не подобаються однакові обличчя – і я не поповню армію клонів. А хтось поповнить, і це особисто її / його вибір.
Але за все доводиться платити. Тобі дали тіло, і потім в тебе ж і запитають: що, як, і в якому воно стані. Та й ОБЛИЧЧЯ назад НЕ повернути.

✔ ДРУГЕ правило – не залучатись і не рятувати.

Дуже-дуже давно, за випадкових обставин, я познайомилася з однією дівчиною, назвемо її Клавдія, хоча звали її і…

Так ось, Клавдія розповіла, який її чоловік тиран, як він її контролює, як він її принижує і багато чого «як»… І нічого їй, бідній, не залишається, як всі ночі безперервно заливати подушку крокодилячими сльозами.
Звичайно, Клавдія була непростою Клавдією, вона жила в розкоші – в шовках, в перлах, і машинах (і це важлива деталь).

І тут у мене прокинувся СПАСИТЕЛЬ! 

Звичайно, я почала Клавдії радити розлучитися, переконувала її виїхати світ за очі, схопивши в оберемок дітей, тому що, на мою думку, немає нічого жахливішого для людини, і тим більше для дітей, ніж жити в нелюбові і латентній тиранії.

Одного вечора дзвонить мені Клавдія і каже, що до мене зараз приїде її чоловік з дробовиком, тому що він прочитав нашу переписку.
Сказати, що я була здивована… нічого не сказати. І не від страху, що до мене приїде психований бовдур, а тому, що в голосі Клавдії відверто читалося захоплення психопатією чоловіка.

Їй це подобалося!
Її це захоплювало!
Її це збуджувало!

Не пам’ятаю вже як, але мені вистачило розуму створити потрібну стратегію ходів, після яких вдалося вийти з секс-гри двох дебілів. Це був відмінний урок, де я засвоїла: ЖЕРТВУ РЯТУВАТИ НЕ ПОТРІБНО

КОЖНА ЛЮДИНА РОБИТЬ ВСЕ ДОБРОВІЛЬНО, ТОМУ ЩО ЇЙ ЦЕ з якоїсь причини ВИГІДНО.

Просто про свою вигоду жертва часто замовчує, але підживитися енергією не гребує. Ось дозволила я Клавдії забрати мій час і сили, а після цього вона піде, візьме дорогий подарунок і чергове приниження. А вже потім і зґвалтування. ТОМУ ЩО ЇЙ ЦЕ ПОДОБАЄТЬСЯ.

Чесно буде і про себе згадати: СПАСИТЕЛЬ в мені включився, тому що було лінь вирішувати свої проблеми. Адже ж легше поради радити, а не свої Авгієві конюшні чистити.

Другий, більш короткий наочний приклад – дружина алкоголіка терпить інфантилізм чоловіка, тому що їй подобається відчувати свою перевагу, їй подобається, що він від неї залежить. А чоловікові-алкоголіку подобається відчувати свою безпорадність і випрошувати від дружини ту увагу, ту турботу, які він не отримав від матері.

У них своя секс гра, і нехай ґвалтують одне одного, як хочуть.
Мені здається, роботу психолога можна звести до однієї фрази: «Ви все робите добровільно, а тепер ідіть і розгрібайте все самі».

✔ І ТРЕТЄ правило свободи: забрати у людей право вирішувати хто я і як мені себе поводити.

Часом надаєш деяким людям значення, і довго займаєш свій мозок роздумами, чому він / вона так сказала, або «Ну він же не правий! Чому я не додумалась сказати ось цю розумну думку або ось цей хитромудрий сарказм і обов’язково переконати його?! »
А чому я взагалі звернула увагу на думку людини?

Якщо людина звикла принижуватись, вона буде нав’язувати раболіпство і буде переконувати з піною у рота, що не прогинатися неможливо.
Людина, яка звикла радіти тільки з алкоголем, буде нав’язувати випити і їй в голову не прийде, що можна взагалі обійтися без будь-якого допінгу.

Під час чергової подорожі познайомилася з мамою двох чарівних дітей. Але Таня навіть не змогла приховати заздрість того, що дітей у мене немає і я люблю подорожувати. Живу одна, і займаюся улюбленою справою. І на стосунки згодна тільки зі своїм чоловіком – це коли ОДНОЧАСНО моє СЕРЦЕ, моє ТІЛО і мій МОЗОК бажає бути з однією і тією ж людиною (але віри в те, що можна прожити все життя з однією людиною, теж не дотримуюся, так що сльози розчулення краще притримати).
Та й діти якщо і будуть, то тільки коли я буду готова.

Моя героїня народила, коли їй виповнилося двадцять. Ніде не була, нічого не бачила. Сказав чоловік «народжувати», і Таня народила, будучи не готовою до всього, починаючи навіть з власного елементарного забезпечення.

(Пригадую слова не моєї, але дуже розумної єврейської бабусі, яка сказала: «Лена, дівчина повинна сама вміти заробити собі на шматок хліба, а що буде на цьому хлібі – масло або ікра, залежить від того, якого чоловіка ти обереш»)

І почувши мій сценарій життя, Таня почала затягувати мене в своє болото: «Чоловіка ТРЕБА терпіти!», «Дітей ТРЕБА народжувати». Я спочатку розгубилася від того, що людина вирішила диктувати свої умови в моєму житті, а пару днів по тому в голові вже прокручувала діалоги, як би я їй відповіла. Суперечила їй, розмовляла з нею уявною, переконувала.

А все тому, що в якийсь момент я залучилась і надала цій Тані значення.

Але нехай Таня зі своєю думкою прогинається далі, це виключно її вибір і її сценарій, а я буду тягнути свою лямку, погоджуючись тільки на те, що вважаю правильним.

Щаслива людина не буде нічого тобі нав’язувати, вона буде просто мовчки щасливою. І не писатиме «Я щаслива мама двох дітей: Вані, Петрика…» І вже тим більше не буде напарювати тобі народження дітей.

Усвідомлена людина розуміє, що неприпустимо народжувати тільки тому, що «треба», тому що батькам твоїм нудно і їм потрібна нова іграшка, енергетична батарейка.
Дитину потрібно ЧЕКАТИ і ХОТІТИ, народжувати свого часу і завжди, неодмінно завжди вірити своїм відчуттям.

Коли ми надаємо важливість думці людей, ми немов даємо їм один кінець нитки, а другий – прив’язуємо до своєї ноги, руки, шиї… І стаємо маріонетками. Маріонетками чужих страхів, нерішучості, чужого програного життя, а отже – і жалю, гніву і заздрості.

Створити свій сценарій і гнути свою лінію вимагає чималої праці і Сили. 

А для того, щоб плисти за течією, розуму не треба, достатньо бути просто дохлою рибою в живому тілі.

Ілюстрація до тексту: картина “Как-то осенью”, авторка Корнієнко Оксана