ГОВОРУХА ІРИНА

НЕ ПОВЕРТАЙТЕСЬ ДО КОЛИШНІХ…

Про своє перше кохання я розповідала багато разів. Про те, як гуляли під дощем, слухали Кріс де Бурга і дивилися «Леді-яструб». Він вчив мене проявляти чорно-білу плівку, відрізняти справжню лисичку від її двійника, а канон від акафісту. Розпізнавати в храмі відьом (у тих схрещені руки і ліва завжди на правій) і євреїв. Розповідав про мандри Мойсея і битви за Єрихон. Пояснював, чому погані речі трапляються з хорошими людьми і наводив, як приклад, Іова багатостраждального. Забороняв запалювати свічки від палаючих сусідніх і пригощав вершковим морозивом, лимонадом «Тархун» і жуйками «Love is».
Так трапилось, що ми розлучилися не попрощавшись. Без останнього “дякую” і “вибач”. Посеред такту. Між дев’ятою і десятою годинами. Тому наша любов довгий час бовталася невідспіваною душею. Незавершеним гештальтом. Як якийсь привид, дух, і постійно здавалося, що всі подальші відносини навіть близько не стоять. Що тоді були ніжніше губи, тепліши руки, швидші кроки і серця.
Через 18 років у нас несподівано трапилася телефонна розмова, і в процесі з’ясувалося, що нас колишніх більше немає. Він уже не той безтурботний юнак, і я давно не та п’ятнадцятирічна дівчина, що маскує підліткові вугрі маминою пудрою. Колишній цитував Біблію, я – «Самотність в мережі». Він прямував в один бік, а я – в протилежний.
З появою сайту «Однокласники» розпалося багато сімей. Жінки, не дуже щасливі у стосунках, знаходили своїх Сергійків, Ванюш, Ігорків і втрачали голови. Їм здавалося, що, якщо повернути колишнє, то повернеться молодість, енергія, нерозсудливість. Ace of Base з бобінного магнітофона, залаковані чубчики і хлопчик з букетиком крадених хризантем або плюшевим ведмежам, витягнутим з автомату. Не враховували лише маленьке «але», що крім почуттів тоді нічого більше не мало значення. Ні з якої сім’ї обранець, ні які в нього цілі,
ні віросповідання, ні ставлення до політики. Крім того, з цим хлопчиком не орендувалась роздовбана “двушка”, не проходило випробування безгрошів’ям і народженням дитини. Не клеїлися в чотири руки шпалери, не будувалася дача, не було лайки через його нав’язливих родичів, не шукалася зникла кішка і ще тисячі не зробленого, не прожитого, не пройденого. Та й сам хлопчик з ледь помітними вусиками, який повторював «ніштяк» і «уматно», вже давно інший. Він відпустив бороду, хрумтить пальцями, бурчить, слухаючи президентські дебати, хропе, як бегемот, страждає від гіпертонії і більше не вважає Happy Nation класною темою.
Є припущення, що чим безглуздішим було перше кохання, тим більше залишає після себе чудових спогадів. Тільки що б там не було, його слід завершувати. Як лактацію, урок, семирічний цикл. Як вечерю, ремонт, телефонну розмову. Адже якщо вірити Вознесенському, колишніх коханих на світі немає.

 

Ілюстрація до тексту: картина “Тайны прошлого”, авторка Корнієнко Оксана