Бершадська Оксана

МЕНІ ПОТРІБЕН ДРУГИЙ МОЗОК, ТОМУ ЩО Я СЕБЕ БОЮСЬ.

Що тут думати? Чого сидиш, копаєшся? Думає він. Що тут думати? Роби! Давай давай! Швидше !!!! Нам результат потрібен, а не твоє “думання”!

Це найбільш поширені заклики при реалізації моделі поведінки, коли дія ставиться в пріоритет перед процесом мислення. Саме мислення як дія не зараховується. Те, що відбувається в голові людини не видно оку, а тому вважається вельми туманною подією. Причому туманною вона може вважатися не тільки в голові іншого, але і у власній.

Туман власних думок незрозумілий, а ось прості видимі оку дії очевидні, а тому вважаються наповненими сенсами. Дія сприймається як щось таке, що призводить до результату значно швидше, ніж розумовий процес. Зробив – є результат. Подумав-невідомо, коли результат ще з’явиться.

І як завжди, починається вся ця історія в дитинстві. Дитину вчать діяти, від неї вимагають миттєвого результату. Швидше їж, швидше йди, одягайся швидше, швидше вирішуй завдання, пиши швидше. Ну і вже якщо ти вирішив подумати, то думай швидше.

Вся ця тяганина під назвою «давай швидше» в результаті стає невід’ємною частиною життя дитини. Зупинитися вона уже не може, навіть якщо захоче. І навіть якщо одного разу вона раптом зрозуміє, що перед тим, як що-небудь зробити в принципі можна було б і подумати, то зіткнутися з такою незнайомою ситуацією буде вже дуже складно.

Навіть якщо найпростіший процес міркування буде перерваний фонтануючим потоком дій. Мозок, здоровий від природи, але не звикший до роздумів почне просто розриватися і вимагати простих результативних дій.

Доросла людина зіткнувшись з такою ситуацією в дитинстві відчуває постійну нестачу і постійне бажання розширитися. Її прекрасний від природи, але звикший до витонченого розумового процесу розум, обслуговує прості дії, але в гігантськії кількості просто не витримує навантаження.

І ЛЮДИНА БУКВАЛЬНО ПОЧИНАЄ кричати ДАЙТЕ МЕНІ ДРУГИЙ МОЗОК! МЕНІ ПОТРІБНІ ЩЕ ДВІ РУКИ! МЕНІ ПОТРІБЕН КЛОН МЕНЕ! Я ХОЧУ розширитися! ТАКИМ ЯКИМ Я Є НЕ ЗМОЖУ ПОКРИТИ ВЕСЬ ТОЙ ОБСЯГ ДІЙ, ЯКІ НЕОБХІДНО ВИКОНАТИ! ТА ЩЕ Й НА ТАКІЙ ШВИДКОСТІ!

Думати в спокійному стані стає неможливістю і з’являється страх перед тим, які думки можуть прийти в голову. У цей момент виникає разючий вид страху. СТРАХ САМОГО СЕБЕ. Ти сам зі своїми можливостями стаєш таким, що лякаєшсяс самого ж себе. Та й результат, який може з’явитися внаслідок не просто поспішної дії, а попереднього осмислення також лякає. Він незнайомий, незвіданий, а тому страшний.

А ось процес цього необхідного розширення може набувати найнеймовірніші форми. Від банального розширення тіла до нескінченного розширення кола знайомств і захоплень, а також запевнення інших людей, що вони можуть принести такий необхідний вам результат.

Бажання розширитися, щоб осягнути кількість дій буде приводити до цього ж самого збільшення кількості. Поки не відбудеться зупинка і поки перш , ніж щось зробити людина спробує подумати.